КОНЁК НА СНЕГУ

Труха и солома, дерюг не простелено даже.
Слеза по себе, мол, на праздники был молодым.
Вдохни-ка небес, ведь они тебе ладан и сажа -
И ёлка щедрует огнём, ведь она себе дым.

Ты наземь снега призывал - только хлынули ливни,
Отмыв от словес потерявшую лёгкость ладонь.
И между порогом и пропастью, там, где счастливый,
Ты всё же очнулся и бросил бумагу в огонь.

Ты дерзкий бродяга. Хоть дом твой к тебе и не ласков,
Но тщетно не всё - и так празднично ёлка блестит,
И дым, что обнимет тебя, называясь Чугайстром, -
Ещё полетает во сне и сквозь сон пролетит.


*** Павло ГІРНИК

КОНИК НА СНІГУ

Солома і порох, де мали стелитися рядна.
Сльоза поза тим, що ти був на свята молодим.
Подихай-но небом, яке тобі сажа і ладан, —
Ялинка щедрує вогню, бо вона собі дим.

Ти кликав додолу сніги, а докликався зливи,
Що змила твої словеса з почорнілих долонь.
І там, коло стріхи і прірви, отам, де щасливий,
Отямився врешті і кинув папір у вогонь.

Зухвалий блукальцю, хоч трохи у хаті загайся,
Не все марнота — є ялинка й тобі на свята,
І дим, що тебе обійме і назветься Чугайстром, —
Нехай політає у снах і по снах політа.