Дорога в ніч…
Циганські табори…
Пташки – неначе вирізьблені з льоду –
П’ють чорний сік з-під білої кори,
Немов живуть заради насолоди.

Пастух в полях тонкий – мов брат трави,
В гармонії із Всесвітом і світом
Пасе гортанну пісню татарви
І зорі теж пасе, і перші квіти…

Його пастушка п’є старе вино
У полиновім полум’ї туману.
Хрести край шляху сплять пропащим сном:
А що, якщо Всевишній не обмане?..

Дорога в ніч все в корінь наверта.
Дитинство он…
Он там – дитинство предків…
І курки крик… і муркання кота,
Насіння трав, замотане в газетку…

І запахи, і звуки, й кольори
Ще пам’ятають рай, в якому змії…
Життя своє від кореня до крил
Чим далі в ніч – тим більше розумію.

Від окаянства, темені й жаги
З коня морського я зроблю Пегаса
І виорю сумних листків сніги,
І підпалю – і вітер не погасить.

Хай час піде крізь мене – наче спирт.

Засвітить Місяць – і засліпить очі.
Немає ні дороги, ні тропи…

Нема – то й добре…
Я вже їх не хочу.