Чуєш,
як дзвенять напружено й гостро
струни рядками
на ладах
віршотворіння?
стукають в пам"ять, як бажані гості,
во ім"я твоє і пісні во ім"я.
Знаю,
стугонять не в такт і не розмір,
рвуть посторонки,
на шматки
бризкають строфи.
Лише для того, щоб березня розквіт
спинив на бігу і роки і строки.
Слухай,
як у тобі сила з безсиллям
так гармонійно
виплелись
у вічний поклик?
Тільки одного у Бога просив би,
щоб весни в тобі ніколи не змовкли.
Бачиш,
на долоні роки,як квіти.
Як на екрані
у кіно,
чітко й виразно.
І ще я хочу у Бога просити,
щоб йшли ми усіми світами разом.