Де мальви вище соняхів ростуть,
Ласкаві ночі шепчуть солов’ями –
В Едемі снів і мрій, – зніміла суть
І суд тяжкий вершить Отець над нами.
Де ясні зорі в тихі води кануть
Дощем легким серпневим безшелесним –
Схитнулась віра і забулась пам’ять
І не знайти Такого, щоб воскреснув.
Де сниться небу смага полинова –
Травою забуття євшан розквітне;
Тут чорний сніг, і мовчазна розмова,
І сонце серед неба непомітне.
Де журавлів сріблястими стежками
Все менше повертається весною –
Так даленіє ніжне слово “мамо”,
А обрій вже клубочиться бідою…