Що ж... печаль – як печаль. Золотіє зоря над церквами. П’єм червоне вино І не хочем гадати про сенс. Пригортаюсь до тебе. Веселе тепло поміж нами. Поміж нами багато чого, Що зоветься «усе»: Юний дзвоник сльози І невидимий дощ вечоровий, Забинтована вітром Поранена ніжна душа... Ти – тоненька й дзвінка – Так дитинно нахмурюєш брови, Ніби тайно ворожиш На давніх, як диво, віках. Немодерно обом. Навіть ретро... І свічно... і вічно... Білі тіні хрестів – Чорних, наче воронячий лет. Так первісно усе, Так між нами космічно-трагічно, Щоб усе те купив – Якби був не поет... |