Доброй ночи, леса! Доброй ночи, стерня! Бродит тут Бездомность-Яга. Я б сегодня у друга просил коня, От тебя в корчму убегал. Только лунные косы твои летят Сквозь снега и пути мои. А в корчме под гитару рыдает тать, Позавидуют соловьи. Что-то странное и неземное тут. Эта пластика тел и душ. А цыганки любовь - разлитая ртуть На моё несчастье-беду. Над свечами висит сигаретный дым. Верь хоть в Бога, а хоть - в других... Ухожу от тебя таким молодым, Ведь и жизнь - как короткий стих. Обо всем пожалеем когда-нибудь. Ну и что? Будет сладким сон. Журавли вон поплачут - и снова в путь. У природы такой закон. У природы такой закон. Кто обманет себя, тот счастливый тут. Счастье честного - где? Секрет. Плачет месяц. И слезы-росы текут. А у Солнца имени нет. Встанет Солнце - имени нет. Доброй ночи, леса! Доброй ночи, стерня! Бродит тут Бездомность-Яга. Я б сегодня у друга просил коня, Из корчмы к тебе убегал. Оригінал вірша Ігоря Павлюка українською мовою: ВЕЧІРНІЙ РОМАНС На добраніч, поля. На добраніч, ліси. Безпритульність якась така... Я би в друга сьогодні коня просив І в корчму від тебе втікав. Тільки місячні коси твої летять Крізь шляхи снігові мої. А в корчмі на гітару ридає тать, Наче брат усіх солов’їв. Нетутешнє такс щось навіки тут, Сива пластика тіл і душ... А циганок любов – як розлита ртуть На мою світову біду. Над свічками висить сигаретний дим. Хочеш, в Бога вір, хоч – не вір... Я від тебе іду таким молодим, Бо й життя – мов короткий вірш. Ще за всім пожаліємо ми колись. Ну і що? Буде милим сон. Журавлі он поплакали – і знялись, Бо природи такий закон. Хто обмане себе, той щасливий тут. А хто чесний – щасливий там... Місяць плаче. І сльози-роси течуть. Зійде сонце – з чужим ім’ям. Зійде сонце – з чужим ім’ям. На добраніч, поля. На добраніч, ліси. Безпритульність якась така... Я би в друга сьогодні коня просив І з корчми до тебе втікав. 27 лют. 1992
|