Безпритульні актори Зривають останки куліс - Під егідою часу Театром хворіє епоха. Ми з тобою уражені Ним же - виходим на біс У надії, що нам Із тобою повірять хоч трохи. Перемелено все Від розлуки до сірих снігів - Наш сценарій написано Кимось давно й нарочито. Вже немає куди Повертати, - та я б й не хотів, Бо не знаю як можна На світі по-іншому жити. Бо афіші давно Розіп’яті на плоті живій, - Не кажи, що втомилась Від цього дурного процесу: Глядачі на місцях, І на сцені облізло-пустій Ми не граєм – живем! Я - поет… Ну, а ти – поетеса.
|