Дерева стоять
край дороги рядами-рядками,
закуті в кору,
неотесані  і дерев’яні -
свою наготу
прикривають листами-листками,
дерева  стоять
величаво, а досмерті п’яні

вітри за спиною
заламують віти (чи руки)
деревам, які
покорились і просто змирились,
що ситий кобель
і його безпородна  сука
помітили їх,
і сліди ці навічно лишились

рубцями, які
розповзлися в усі усюди
по плоті живій,
та дерева ніколи не плачуть
(ну майже ніколи) -
дерева неначе люди:
страждають тоді лиш,
коли їх ніхто не бачить.