...Нарешті шлях крутий скінчився - І всяк побачив знак руїн: Колись тут, напевно, бій точився І не один загинув син... Бачив цей мур обличчя юні, Чув, як ридали матері, Як сестри плакали й кохані, Обнявши тіло бездиханне... Ех, що то за часи старі... Задумались усі, завмерли Біля стіни, мов дивний чат, Котились сльози, наче перли, По щоках втомлений дівчат. Ніхто ні слова не промовив, Лиш чайкою знялися брови На хмурих чолах юнаків. А потім тихо вирушали Із пристані жалю й печалі А там квилили канюки. ...Отож у гору серпантинна Нас, наче змійка, повела, А зверху - чарівна картина Раптом до наших ніг лягла: Ген-ген на обрії Горгани Синіють штрихом бездоганним, А там і Чехи, і Словацький край, Злились в смарагдовій тканині Мільйони сосен і ялин. Мов невідомий досі рай. Навкруг ліси - густі, дрімучі, Куди сягне лишень рука, Ген в улоговині квітучій Сміється плесами ріка... О небо ! Який простір чистий ! Які ви, гори урочисті ! Який прекрасний ти, мій Край !!! Могили. Хрест малий в граніті, І більш нічого зверху - жах !... Чиїсь батьки, кохані, діти Тут вічно в камені лежать... На їхній прах лиш з хмари, Для них салют - перуни, грози, Над ними стогне вітер лиш, І руки ломлять блискавиці, Вони ж лежать у горах криці, Забуті світом, вмер їх клич... |