Від Аполлона в дар узяв Гермес          
Патик спасіння. Дехто брови супив:                          
В Ареса – гостролезий довгий меч,
У Посейдона викрадав тризуба,
Тепер усміхнено рисує мир…
Дві змійки обвивають віть маслини.
Воює люд за вина,
                             землю,
                                        сир…
А я спиняюся, крізь юрми лину…

Позич, Гермесе, білий кадуцей!
Уваж благе проханнячко, мосьпане.
Сурмить у мушлю бог-віщун Протей:
«Гряде потоп!».
                       А я саджу тюльпани…

Як чорна скибка поміж чудасій,
Всесильний кадуцей сьогодні треба.
В путі стрічаю сонмище «месій»,
Котрі штовхають в очерет із греблі.
В масних саквах – сто гострих патериць,
Вганяють їх до кісточок плебеям.

– Гряде потоп!
                      Ніщо не захистить... –
По хвилях плине реготня Протея…