|  Как же так, что вот так, безгранично
 и так лунно-залито,
 Когда ходит туман, как разбойник,
 но, красть - не крадёт,
 Когда в логово волчье сбегаются
 тропочки сами-то,
 Только нет ни волков, ни лисиц, и
 никто, никуда не идёт.
 И стоишь полужив, полумёртв,
 с головой полусивой,
 И пропал произвол, но и воля твоя,
 как песок.
 И вернётся та белая, та,
 что недавно косила,
 Поздоровавшись мило, попросит
 точильный брусок.
 Самокрутку свернёт и закурит
 с причмоком
 сосущим,
 Отдохнёт и неспешно пойдёт
 от тебя по стерне.
 Ну, а коль - отлегло, то ты вспомнишь
 о вещем и сущем.
 И положишь брусок толи там,
 толи тут, толи где.
 
 
 *** Павло ГІРНИК
 
 Але як воно так, як безмежно
 і як воно місячно,
 Коли ходить туман, наче злодій,
 але не краде,
 Коли в лігва вовків позбігалися
 стежечки лисячі,
 А нема ні вовків, ні лисиць і
 не буде ні тут, ані де.
 І стоїш напівмертвий,
 напівнеживий, напівсивий,
 І немає сваволі, і воля
 тобі не така,
 І вертається в білому та,
 яка щойно косила,
 Привітається і запитає,
 чи маєш бруска.
 І присяде на мить,
 і закурить цигарку
 міцнющу,
 Відпочине і знову повільно
 повз тебе піде.
 А минулося — і нагадаєш
 про віще і суще.
 І брусок покладеш ані там,
 ані тут, ані де.
 
 |