А жизнь идёт - без всяких корректур. И время не выходит из галопа. Давно уж нет маркизы Помпадур и высохли последствия потопа. А после нас, откуда же мне знать, что за фасоны выберет природа? Лишь время может всюду успевать, а мы, спешим в любое время года - свершать, а то потомки не простят. Ну, ничего, пусть мы пройдем, как тени - чтоб только неба голубого взгляд без устали ласкал земли цветенье. Чтобы леса не вымерли, как тур, чтобы, как руды, не иссякло слово... Ведь жизнь идёт без всяких корректур - не оставляя шанса нам второго. Ты не страшись убогости строки. Прозренья горечь выпей, как лекарство. Не бойся истин, хоть они горьки, не бойся обреченья на мытарство. Людскую душу бойся обмануть - такого не простят тебе коварства. * * * Лина Костенко Життя іде і все без коректур. І час летить, не стишує галопу. Давно нема маркізи Помпадур, і ми живем уже після потопу. Не знаю я, що буде після нас, в які природа убереться шати. Єдиний, хто не втомлюється, – час. А ми живі, нам треба поспішати. Зробити щось, лишити по собі, а ми, нічого, – пройдемо, як тіні, щоб тільки неба очі голубі цю землю завжди бачили в цвітінні. Щоб ці ліси не вимерли, як тур, щоб ці слова не вичахли, як руди. Життя іде і все без коректур, і як напишеш, так уже і буде. Але не бійся прикрого рядка. Прозрінь не бійся, бо вони як ліки. Не бійся правди, хоч яка гірка, не бійся смутків, хоч вони як ріки. Людині бійся душу ошукать, бо в цьому схибиш – то уже навіки. 1998p. |