Друг каже на біле – “чорне!”-
І заздро кусає губи.

Враг цідить:"Цей норов - для воєн...
Вона ж... с-с-с-стоніжок, не любить!”

А я зупиняюсь на кладці –
Щоб кізоньку пропустити.

А я всім дарую капці –
Тихенько у серце ходити.

А я подорожник сію,
Що рани чужі лікувати.

А я на плаху - не вмію.
Не цьвохкаю в спеку драбанта.

Молюся щиро за душу,
Коли фарисей гріє пальці...

Чому я, стрімлива, мушу
Щоднини
                спинятись
                                 на кладці?