Я йшов під гору, день згасав. У мріях ніс одну надію - зловити тіні, що синіють. Я піднімався, поспішав. Чим вище йшов я, тим ясніш ставали обриси далекі. Та поступ мій, спочатку легкий, поважчав після бездоріж. Вже через силу дряпався, світліли гори, а вершини, хоч день, здається, завершили, ще сяяли і вся земля прощальним світлом обняла мене у цім важкім поході. Та бачив я - між гір, на споді вже ніч долиною лягла. І лиш для мене вдалині сміялось деннеє світило. Усе кругом на мить застигло, щоб день продовжити мені. Ступні палали стертих ніг, поти стікали ручаями. І тут прийшло мені до тями, що я свій день продовжить зміг! |