Опубліковано: 2009.06.10
Поетичний розділ: Філософська лірика

Славомир Монастирський

ЩЕ ХОЧ МИТЬ!

Я йшов під гору, день згасав.
У мріях ніс одну надію -
зловити тіні, що синіють.
Я піднімався, поспішав.

Чим вище йшов я, тим ясніш
ставали обриси далекі.
Та поступ мій, спочатку легкий,
поважчав після бездоріж.

Вже через силу дряпався,
світліли гори, а вершини,
хоч день, здається, завершили,
ще сяяли і вся земля

прощальним світлом обняла
мене у цім важкім поході.
Та бачив я - між гір, на споді
вже ніч долиною лягла.

І лиш для мене вдалині
сміялось деннеє світило.
Усе кругом на мить застигло,
щоб день продовжити мені.

Ступні палали стертих ніг,
поти стікали ручаями.
І тут прийшло мені до тями,
що я свій день продовжить зміг!

2005
© Славомир Монастирський
Текст вивірено і опубліковано автором

Всі права застережені, твір охороняється Законом України „Про авторське право і суміжні права”

Джерело: https://poezia.org/ua/id/20556/
Опублiкованi матерiали призначенi для популяризацiї жанру поезiї та авторської пiснi.
У випадку виникнення Вашого бажання копiювати цi матерiали з серверу „ПОЕЗIЯ ТА АВТОРСЬКА ПIСНЯ УКРАЇНИ” з метою рiзноманiтних видiв подальшого тиражування, публiкацiй чи публiчного озвучування аудiофайлiв прохання не забувати погоджувати всi правовi та iншi питання з авторами матерiалiв. Правила ввiчливостi та коректностi передбачають також посилання на джерело, з якого беруться матерiали.

2003-2025 © Poezia.ORG