Не нам, боже, не нам, А імені твоєму дай славу. Не собі козак славу приписує, боже, Хоч і нехтувать скарбом звитяжства не може, Але, першість оддавши твоїй славі, пане, Крушить міццю твоєю міць турків поганих, їхні топче загони на захист отчизни, Щоби віра Христова тривала без близни, Берег рідний боронить, не жде з турком миру, Бо з ним не мирився з часів Владимира (17), Котрий груди російські, в залізо окуті, Боронив, скло крушивши ісламської бути. Тим то й зараз простує козак тим же слідом, Не отих сибаритів смакує обідом, Що хвалитись лиш звикли взірцем Геркулеса, А самі не проскачуть зараз і півкреса. Отож рус за приміром старої відваги Гонить поскоком бистрим татарські ватаги І, турецькі шоломи зумівши схилити, Вічну славу козацьку береться значити: Насипає кургани, ладнає купреси, А на них пише лемми: «Fugaces opressi» (Тут поховано тих, що тікали (лат.) Вікопомно читайте, ставши на могили, Що насипав рус туркам з господньої сили. Вознеси за нас руку, покрий, боже, вірних, Хай беруть руси гору і громлять невірних, Хай твій Хрест своїм сяйвом, як віск, їх розтопить, Хай розійдуться з димом, хай туман їх потопить, В Магомета у пеклі питають хай раду — Морський вітер підняв їх, хай пилом осядуть, Хай пізнають — богів бог, той, що у Сіоні! Покажись у всій славі на своєму троні! Хай мечеть басурманську твоя сила звалить, Щоб не мовили: «Де ж бог, якого ви звали?» А ми мовим: «Бог з нами! Хто на нас повстане? Не зостанеться й сліду по вас, басурмани!» Богу нашого силу самі ви пізнали, Чудо боже зі страхом усім розказали: Якась пані вельможна обходила мури, В злотоглави убрана і царські пурпури, Вам фатальним декретом одверто грозила, А по з'яві страшній тій з очей ся поділа. Християнська покрова та пані поштива, Пишний гонор вам зіб'є — вона справедлива, Скрушить лук ваш, напнутий на край християнський — Християнин осилить нахід басурманський, Сильних лук переможе і, руки до бога Воздівши, заволаєм з рідного порога: «Чи бач, як цей незбожник, мов кедр той ліванський, Розпустив попід небо свій гонор шайтанський! Чого ж нам дивуватись? Ті, що гордували, В скорім часі без вісті і сліду пропали. Хай рука твоя, боже, мечем нашим блисне, Як полізе знов гаддя на нас ненависне, Як знов підем до бою триглавій Гекаті (18) На кордоні вітчизни смерть певну завдати. Будь тим в поміч, що хвалять хреста міць святого, Щоб змогли шкуру звіра зідрать навісного, Як спочатку в тій битві дав нам ти наснагу, То й надалі порушуй в наш бік рівновагу. За те вічно, наш боже, тебе будем чтити, Що в Україні турок так славно побитий. Добре Альфу читають тобі в Греко-Русі: Боже! вірить невірних нехай русь примусить! Хай Омегу в тім стилі також прочитає, І хай військо турецьке до решти здолає. Вірю, зробиш так, боже, як літера каже, Скоро вже та химера під ноги нам ляже. Тій літері дошкульно тепер саме шкодять — Геть звичаї турецькі із шкіл рідних гонять. Ти сам Альфа й Омега, всеможний наш боже, І тих літер безчестя од тебе знеможе. Зваж на кривду тих літер і власні обмови, Зваж і турка віддай нам під шаблі марсові. Амінь! Дай, боже! _________________________________ Примітки: 17 - ...Бо з ним не мирився з часів Владимира... — Йдеться про поган-кочівників (печенігів і половців), які тлумачаться поетом як попередники татар і турків у протистоянні з християнською Руссю. 18 - Геката — за грецькою міфологією, богиня місяця, згодом символ всього таємничого і чарівного (тут натяк на місяць як символ ісламу); богиня темряви, яка панувала на землі, небі, морі і в підземному світі, даруючи чи відбираючи щастя, удачу, перемогу, багатство; стерегла брами Аїду і давала накази Церберові; вбачали в ній також богиню покути і богиню помсти за пролиту кров, а також богиню магії і чарів; ототожнювалась із Артемідою (або Селеною) як богиня місяця, з Деметрою і Персефоною як богиня підземного світу. Зображення її виставляли на роздоріжжях, а три її обличчя дивилися в різні боки — вони мали охороняти дороги і подорожніх від впливу злих демонів.
|