1

Просилася у причт Фата-Морґани.
Вона сміялася:"Увосени!.. Без крил...
Сяйливі пера відучора ганять.
Лиши зеленувате... І щосил...".

Відсікти крила зголосилась чапля.
Їй, гостродзьобій, теж набрид мій лоск.
Як біль ущух - я рушила в захмар’я…
Грім відмовляв. Сріблив дорогу Дощ...

2

Ти йшов навстріч.
                          Ділили шлях дерева.
Жував
          стежу
                     строкатий
                                     небосхил…
Ти йшов у ніч, а я – до врат небесних,
За шир стезі віддавши сяйво крил.

Цвіли акації. Скрипіли гальма.
Ти голіруч кольке гілля ламав.
Тепер відкрилося: у височінь за яйли
Для мене той гостинець прокладав.
       
Чекати не уміла.
                         Я - Жар-птиця -
Росла серед бекасів, комарів...
Стезю
           осяяли
                        чотири
                                      блискавиці,
Снажний пожар здійнявся...
                                          Ти побрів.