старість застала її зненацька у формі шкільній бант на волоссі важко повірити та їй довелося залишити школу в клітинку осінь й носити кайдани чужого імені топити у річці вербових котиків вони не рятують від мишесмутку пальці тереблять мов самокрутку спідницю made in собача будка що може розсипатися від дотику вона ще не звикла жити навпомацки дивитись у дзеркало - бачити вічність лягати у жовтні прокидатись у січні і рахувати дні ідентичні що розмежовані місяцекомами нас обирають і ми вибираємо в "притулку для квітів" відсутні умови може і справді її хтось замовив зорі на небі ікрою мойви і порцеляна зграями пішла під землю з дощами осінніми жодних слідів світлин і свідків вітер гатить кулаком по вікнах і мародером по хаті сусідка вириває речі з коріннями
|