Овчаренко Клавдії Костянтинівні 1 Мій клас. Брунатна дошка... Напишіть На дошці дрібно: ”Вірш про рідне місто”- І я просиджу тут уроків шість, Вдивляючись у мерехтіння свічки... Не тратьте крейди. Спогади зберу - І ностальгійно, пафосно, надривно Колись в поемі опишу всі ниви, Село Озерне, двір дитинства, дуб... Не стрінете з узбіччя шляху слів - Мої слова зростали у світлицях. Переплету печаль, утіху, приязнь. Я Крим пройшла... Не зупиняє рів. Я слухала фанфари мідних труб, Неслась у літаках, тонула в морі ( Цхалтубо... Єреван... Сухумі... Горі...) – І повернулась на питомий ґрунт. 2 Вдова-бабуся в Горі не була, Не бачила нічного Єревану. Згорьовано шукала ниву-рану, Де муж Іван затиснув біль в кулак... Люблю сільських озер вербовий лід. Росла я між селянок смаглолицих. У серце поціляла блискавиця, Та залишила на долоні слід. Мої слова - з колоссям в унісон. Мене і в завірюху вабить поле. Зміїться стежка... Тане синя льоля... І вибухає сонцем літній сон... |