А муза і глухла, і сліпла, в землі зотлівала зерном... Анна Ахматова Борвій розніс полову по полях. Зерно хоча б окрайчик неба просить. Все неживе розвіється - мов прах. Чужі обжинки. Паляниці. Осінь. Здираю наст – як панцир з черепахи. Кривавить пальці мерзла Суєта... Знічев’я малювала горду маху. Пегас дрімав, тож пензлик – із хвоста. Нарешті – травень! У гаї, в поля! В’яжу докупи суховіття й квіти. Вже присмагають глинища. Земля - У вирвах, руслах, борозенках, мітах. Палає у жертовнику Вогонь. І лавру, й розмарину досить, як на мене. Квітують луки... А з моїх долонь Струмують рими в джерело камени...
|