Під приглушений мінор томів Тихо сутінок сутана сіра З меланхолією погляд мій Перехоплює, і з кожним днем Залишається все менше тем, У які не перетліла віра, Та проникливість об’ємних слів Неприкаяно летить услід... Звісно — в кожного шляхи свої, Кожен міряє своїм аршином, Й перед кожним на шляху стоїть Невідомості глуха стіна — Що чекає там, за рогом, нас: Сплески, злети і які вершини, Що розвіється, як легкий дим, Де залишаться чиї сліди?.. Крок в незвідане такий важкий І чи є вона, єдина міра, Що відмірює рядами скиб Для двоногих шлях в туман густий?.. І коли згоріли всі мости, Залишається останнє — Віра Та некваплива вперед хода. Не згубити б цей безцінний дар... |