Притуги мла оповива долоні...
Зелений дим надій троюдить очі…
Звільняю човен "Пам’ять" від припони.
- У неспання... - вслід очерет шерхоче.

В бездоння сизе
                         падають зірки...
Ген коливається
                         на хвилях
                                         човен,
А в нього – відчайдушно-молодий –
Мене принаджує чорнявий Спомин.

Атож, пливе! Теж вибився зі сну.
Дванадцять весел витесав уміло –
І квилить, звинувачує весну:
У травні  весла... дятлами злетіли.

Сон–берег.
                  Марень мурашва снує...
У зливу пшеницями плине Спомин...
Сім брам розчахнено.
                                Всяк путь собі кує...

Будильник. Дощ. Пательня. Смажу мойву.