Ішла в багаття…
                       Остигала на хрестах…
Всі шори, гарпії, шатри зотліли...
Ніхто мене в путі не зупиняв.
Не наступали нишпорки на тіні.

Спинилася – біля твоїх воріт.
Я йшла сюди, не знаючи адреси.
Поміж бузку розлогих віт –
Розсохлий човен, сітка, весла…

Кудлатий цуцик грається цебром,
Курчата цівкотять і пахне хлібом…
Спутивсь на землю ладо-вітрогон!
Я ж дочекатись згоди не зуміла.

Ослін.
          Дівча.
                    Рядочки циній, мальв...
Подібне фото жовкне у прихожій.
Ти так мене незміряно кохав,
Що донечка твоя на мене схожа!

Лишаю молочай на літ стерні.
- Він твій…
                Навіки твій… - плюскоче річка.

Забрати батька у дитини – гріх.
Наїмся досхочу твоїх порічок...