Під снігом степу вічна далина,
А на снігу – ні віхи, ані сліду,
Лишень могили видно піраміду,
Що в давнину корінням порина.

В степу далеко котиться луна.
Тут час неквапний під свою егіду
Приймає і шляхетного, й негіду, -
За спокій кров’ю сплачено сповна.

Розпуку топить вікова розруха
В оцю рівнинну степову гладінь,
Де відгуляла шабелька-гоструха.
В степу хмільна чаклує завірюха.

Вже не спіткнеться прудконогий кінь
Об черепи прйдешних поколінь.