1

За ставом - ліс... Тут - хвилями - осмута...
День - пекло... А вночі - спогадок рай.
Як у світань варив густу отруту
Для мавки, перелеснику, згадай!
Лиш пригубила пійло...  Місяць марю,
Підступний карбівничий, красень-маг,
Відвар з тройзілля ти назвав ”нектаром”,
Від спраги келих різьблений простяг.

Укрила плахта  з пахощів і звуків…
Зів"янув сором, притлумивши страх...
В колибу занесли смагляві руки...
"До ранку - твій, зелена... Твій я - Стах...".

2

Палюча лава пропікала вени…
А ти сміявся... Йшов за живопліт...
Вінки плела - з ромашки і марени...
Забула всі орелі - з вишень віт.

3

Я бігла – бо зникав ти...
Переповзала луки…
Я навісніла з горя...
Співала - від розпуки…
Я роздирала сіті...
Ти в Ївги їв книші...

„Русалко, досить згадок...”–
Шерхочуть комиші.