1

Благе шатро.
                      У ніч - світлини, збіжжя...
Що ж... Каменем розлуки іскру виб’єм,
За солов’їв кохання темінь вип’єм.
З Любові піку впавши до підніжжя,
Малюю хату.
                        Креслиш роздоріжжя.

2

Останнє вогнище палає – на межі.
Рань.
           Півник наш лінується співати.
„Каміння досить... Зводили б палати!
Рідня – тілами... але ж душами – чужі…”-
Сичать-звиваються слизькі жалі–вужі.

...Стожаро – губи... Ні, гасить не смій!
По краплі -  відчай у тремкий вогонь...
На коси - іскри з вітряних долонь...
Оранжевих сніжинок жмуток-рій...
Це з піку  зносить іній суховій.

3

Іди! Я намалю неба просинь.
Мене розрадять юні солов’ї.
Згубився пензлик...
                               І ріка - до вій.
Не озирайся!
                         Опадають роси...
О, чим я намалюю неба просинь?