укр       рус
Авторiв: 415, творiв: 44155, mp3: 334  
Архівні розділи: АВТОРИ (Персоналії) |  Дати |  Україномовний текстовий архiв |  Російськомовний текстовий архів |  Золотий поетичний фонд |  Аудiоархiв АП (укр+рос) |  Золотий аудiофонд АП |  Дискографiя АП |  Книги поетiв |  Клуби АП України |  Лiтоб'єднання України |  Лiт. газета ресурсу
пошук
вхiд для авторiв       логін:
пароль:  
Про ресурс poezia.org |  Новини редколегiї ресурсу |  Загальний архiв новин |  Новим авторам |  Редколегiя, контакти |  Потрiбно |  Подяки за допомогу та співробітництво
Пізнавальні та різноманітні корисні розділи: Аналiтика жанру |  Цікаві посилання |  Конкурси (лiтпремiї) |  Фестивалi АП та поезiї |  Літературна періодика |  Книга гостей ресурсу |  Найцiкавiшi проекти |  Афіша концертів (виступів) |  Iронiчнi картинки |  Цікавинки і новини звідусіль |  Кнопки (банери) ресурсу

Опубліковано: 2009.04.25
Роздрукувати твір

Євген Маланюк

Прозріння

1

Всі вироки, здається, проказав
Рвучким і ярим віршем…А Росія
Ще зогнива, як здохлий бронтозавр,
І труп – горою – мертво бовваніє.

О, люте стерво! Твій посмертний дух
Ще мстить – смердячий, безнадійний Лазар,-
Але намарне: навіть гній потух,
І тільки низом стелеться зараза.

Даремно радиться синедріон
Крикливиць та шаманів євразійських, -
Бо ні хороби віку, ні Сіон
Не воскрешать. Бо сонценосним військом

Епоха йде молитви і вогня,
Земля напнулась готикою росту
Й, - де нині – бруд, де парші і короста, -
Дзвенітиме прозора радість дня.

Крізь гноїща, крізь цвинтарі руїн
Буятиме нестримний рух природи
І, замість цих калічних україн,
Рослинами зростатимуть народи.

Ще прогримить останній судний грім
Над просторами неладу і зради
І виросте залізним дубом Рим
З міцного лона Скитської Еллади.

2

Минулому – лиш ладан епітафій.
Ні жалість сліз, ні черні чорний крик:
Одним нестримним, ярим автодафе
Розгортується наш нестримний вік.

Потоп і трус, і невгамовний вітер,-
Всю вичерпано хресну кров Христа
І ген гряде Великий Інквізитор,
І на чолі його палає мста.

Так: правда – мста. Бо за легенди й морок
Вже не сховать кривавий гріх брехні:
Вогненна кара покара простори,
Стара земля відродиться в огні.

3

Ще початок. І серце вірить хоче,
Що ліпота рослин – не тільки лаштунки,
Що в кожнім стовбурі космічна кров рокоче –
Ген д’горі пруг, готичний і стрункий.

Нескінчена і нескінченна проща
Повз вулиці й поля, повз люди і роки,
А там свистить простір, буяє нехвороща
І казяться, і мстять накликані віки.

Дуднить земля. Нещадно б’ють копита,
І тінь Мазепи змучено хропить.
Ти, року Божого цього Господнє літо,
На спраглий хрест хрестильну кров скропи!

1934
© Євген Маланюк
Текст вивірено і опубліковано: Світлана Залізняк

Всі права застережені, твір охороняється Законом України „Про авторське право і суміжні права”

Написати відгук в книгу гостей автора


Опублiкованi матерiали призначенi для популяризацiї жанру поезiї та авторської пiснi.
У випадку виникнення Вашого бажання копiювати цi матерiали з серверу „ПОЕЗIЯ ТА АВТОРСЬКА ПIСНЯ УКРАЇНИ” з метою рiзноманiтних видiв подальшого тиражування, публiкацiй чи публiчного озвучування аудiофайлiв прохання не забувати погоджувати всi правовi та iншi питання з авторами матерiалiв. Правила ввiчливостi та коректностi передбачають також посилання на джерело, з якого беруться матерiали.

Концепцiя Микола Кротенко Програмування Tebenko.com |  IT Martynuk.com
2003-2024 © Poezia.ORG

«Поезія та авторська пісня України» — Інтернет-ресурс для тих, хто відчуває внутрішню потребу у власному духовному вдосконаленні