А у серпня долоні розпечені до помаранчу, в них повітря густе розколисує хвилями небо. І розплавлені зорі, краплинами впавши у воду, довго-довго розсвічують чорне, безвітряне плесо. А метелики ночі сідають на них, як на квіти, і пливуть, обминаючи хмари, із місяцем в парі. Лиш здивований лебідь ніяк зрозуміти не може - де зірки наяву, а де тільки дзеркальна подоба. Він пливе і збирає ті зорі одна за одною, поглядаючи в небо - чи довго іще залишилось? А лиш зникне остання, заплещуться звільнені крила, білим птахом підніметься вгору незайманий ранок. 2008 р. 06.07. |