Пішла хвилина в небуття...

Ота, що тільки народилась,
Що посміхнулась, прихилилась,
Що тихим громом прокотилась
І повінчала і воскресла,
І обпалила травневі крила
Ота, що тільки підійшла.

Пішла вона у крик роси,
У тінь підступності краси,
В коріння квітів і дерев,
У непідвладність королев,
У незахищеність альтанок,
В чужий небажаний світанок,
У море, бачене у сні,
В вуста, цілунками рясні,
У вбитий спокоєм вогонь,
У сито вибілених скронь,
У крики жаб’ячих послів,
В болото спогадів і слів,
У все, у всесвіт, в височінь,
В безодню, в безвість, у Ірпінь,
Пішла у втрачені світи...

Пішла вона. Лишилась ти.