Угорі ще останні зірки не розтанули
і куди зачудованим оком не кинь -
малахітовий степ і крізь вранішню синь,
наче клапоть хмарини, летить над отавами
легкокрило-щасливий від дикості кінь.

Грива-парус тріпочеться, вітром наповнена,
терном чесана, мита травневим дощем.
Степові полини з ковилою товче
розкуйовджена воля копитом некованим
і під свист батога не принижена ще.

Сивий полиск на боках не витертий шлеями,
до свободи розбіг не втинали віжки.
І не зваблював хліб із чужої руки.
Але час надолужить і доля нашле йому,
як ознаку прирученості - хомути.

А господарські коні ішли, ніби крадучись,
поки в полі іржав неприручений біс.
І ховали в очах неподолані заздрощі,
витягаючи долі обридлої віз.

2008  12. 16.