Опубліковано: 2009.04.17
Поетичний розділ: Слово, мова, присвяти поетам

Свiтлана-Майя Залiзняк

Розріст

                                                 

                                                   Синові


На вибрики твої вже не зважаю.
В мені - хуртеча намислів, жалів...
Рік голос був лунастим... Захрипаю…
А ще ж не зимно, літо – на поріг.

Це куля розривна –
                              мільйон осколків –
Поранила і серце, і гортань.
Знесу ці муки, на два тижні  вмовкну…
Жива лишуся - не лишиться ран.

Так сув’язь
                 вибухає
                              жовтим
                                           плодом,
Вироюються стиглі кольори…

Це не конання, сину мій. Не розруй!
Це – розріст голосу: і в глибину, і вшир.

2004
Полтава
© Свiтлана Залiзняк
Текст вивірено і опубліковано автором

Всі права застережені, твір охороняється Законом України „Про авторське право і суміжні права”

Джерело: https://poezia.org/ua/id/19546/
Опублiкованi матерiали призначенi для популяризацiї жанру поезiї та авторської пiснi.
У випадку виникнення Вашого бажання копiювати цi матерiали з серверу „ПОЕЗIЯ ТА АВТОРСЬКА ПIСНЯ УКРАЇНИ” з метою рiзноманiтних видiв подальшого тиражування, публiкацiй чи публiчного озвучування аудiофайлiв прохання не забувати погоджувати всi правовi та iншi питання з авторами матерiалiв. Правила ввiчливостi та коректностi передбачають також посилання на джерело, з якого беруться матерiали.

2003-2025 © Poezia.ORG