Сполохав крок мій зграйку горобців…
А я ж весела, біла і пухнаста!
Невіть-куди
                  тополі пух
                                   летів -
І оповив скафандром…
                                  Тисне галстук.

Мов астронавтка, вивіряю крок
По мар планеті.
                        Скрізь - чужі ворота.
Хмільний, живлющий плин поміж зірок,
А мить приземлення -
                                 невідворотна…

Я вас не скривджу, сірі горобці!
Біля калюжки порпайтесь в насінні.
Хтось кинув корм...
                               З поживи лізе цвіль,
А ви, дрібненькі, цвенькали - в радінні,
Клювали сім’я, висхлі пелюстки,
Що пестить промінь, віднімає вітер...

Немов стріла,
                      яку пустив лучник,
Волію я - крізь пил  і пух - летіти!