Колись, як дощ утопче в ґрунт сліди І перший сніг притрусить релю в лісі, Я відпочину від мандрівок, див - Зроблю для музи каву й тірамісу. Ти, прожектер, накинеш плед із мар, Хлебтатимеш какао... Пахітоса Світитеме на вигадку-роман. Ми стрінемось в раю, де квітне просо? Нас розділятиме зелений віадук… Ще любляча, сумлива і наївна Ітиму я на пломінь губ і рук, Шептатиму: "Для мене - богорівний..."? Нехай - в романі. Та отут, в бутті, Замало ролі одаліски, милий. Благала сніг - і він тихіше мів... Уговкала в під"їзді пса... Щосили Пожбур пісний роман за фалди штор! Вікно розкрий - орканом розбуялим! Ти ж плів колись: ”Мій дід - конкістадор…”. Звойовуй форт, бо кличе бард за яйли.
|