Свiтлана-Майя ЗалiзнякВишні На молодик наснився Колізей, Не півруїна, той – монументальний. Юрма ревла! До жертв підходив лев… Жона ридала… Муж підняв розп’яття… Скорочувалась відстань, та за метр Хижак ошкірився і... зупинився. Орли летіли… Може, їхній клект – Це все, що міг послати парі Вишній? Він мав їх захистити - християн, За щиру віру провести крізь вилом. Бог міг наслати хвищу чи оркан. Послав орлів – і лев укляк на хвилю. Раб, вдягнений Хароном, ніс клевець… Чи звіра розлютили чорні шати, Чи молот у руці? Звар’ятів лев І кинувся на нього - пелехатий... Не врятувала зброя - раб сконав… Мав "милосердно" добивати жертви. Ганебну роль невільник мовчки грав, Впивалися залассям фарисеї... Кістки раба зубища-жорна труть… Вирує люд: не виконав лев примхи, А раб за мить позбувся вічних пут. Млу ночі крають ненаситців крики: „Убити християн! Вони живі!.. На них катма у лева апетиту?! Боги жадають жертв... Офір!.. Офір!!!”- Підштовхують раби худу левицю… Вона стара. Її знав Телемах. У неї відбирали левеняток. Їй невідомо, хто малечу крав, Виконуючи волю імператора. Мов одомашнений заброда – перський кіт, Левиця облизала жінці руку… Напружилися м’язи лучників… І міріади стріл у пельки вгрузли… Облишив кості білувати лев. З Порта Сана Віваріа* я вийшла. І мій повійкою обвитий хрест Прийняв пісок, черлений від кровиці… Забути б той маркітний сон мерщій! Консервувала до світання вишні, У шкіру в’ївся їх кривавий сік – Намарилось жахіття. Боже... Вишній... * - Ворота життя, з яких виходили на арену гладіатори.
|
2009 Полтава © Свiтлана Залiзняк |