У травні Фенікс... висидів пташа: Зигзичка юна принесла яєчко. Одвіку птах своїх потят не мав, На скелі жив, пантруючи гніздечко. Старів, мудрішав, пломінь розгорявсь, Багаття поглинало ветхе тіло... За хвилю птах із праху воскресав... Процес був незворотним, вічним! А тут – пташа, що хоче їсти й пить, Що скубає наскоком: ”Дай комаху!”- Пістрявеньке... Зуміло загасить Снаги жарини. Ще й поживу хаїть... Над соснами, між ґав ширяє птах... У дупла, під листочки зазирає... Росте прожера... Почина кувать: „Я – сумнів... Хто мене спізнав – зга - са - є...”
|