Із кінохроніки блідавенька Рахіль У Всесвіту зіниці зазирає. Колючий дріт... Єврейки-матері... А Всесвіт ще опікується раєм, І денно, й нощно зорі постача - На зміну вицвілим! А я на тиші денці Не бачу звізд! Оплакую дівча. Його везли з Дитинства у Освенцім По циферки пекельного тавра. Закасує дівча рукав куфайки… Хто ж, Господи, за вервицею - ряд Офірував? Людей - у піч... мов сайки. Кучериками схоже єврейча На українку - Галю чи Марійку. Такий землистий лик, як в потерчат, Такі ж чорнющі бровенята, війки. Догідливо, як Ной - у Божий лик, Дівча вдивлялося у вирла фрица… Ти дав Рахілі путь - у світ прийти. Чому ж дитя не вкрила плащаниця? На печі не упав Чумацький шлях, Не вкрив той ад сяйний зірчастий гравій... У літньому дощі - Рахілі плач. Ось - жебоніє срібно: А…д…о…н…а…ї…* * - Звертання до Бога у євреїв.
|