1

Немилосердна спека полуденної пори.
Ховаю в море тіло.
                                Мовчиш. Маскуєш душу.
На пляжі  - брязкотельця, совочки дітвори...
Маля пісочком грається – а я вже грати мушу.

Гра в пестощі, у сон, у сліпо-глухо-німоту...
Чекає ринг сипкий - словесного двобою.
Чимало ігор... Дев"ять програно тобою.
Цікаво: скинеш з п’єдесталу чи сама зійду?

Купити б роль окатого споглядача, круп’є.
Згребла в кишені виграш.
                                        Ти пішов за яйли.
Кругленька сума, але ж благ обом не додає.
Це - рай платановий. Чужа липнева Ялта.

2

Південна ніч. Танок муслінових фіранок...
Гра у "забудь". Скрип шальок... З мушлі - шелех віт.
Ось рішення штовха:"Давно пора на ґанок..."
Із пазухи воріт – худющий чорний кіт.
Сахаюся від звіра – кажуть, бісів рід!

Ліхтар скрегоче:”Буть коту... гладким... рудим...”
Кіт вигинається... Рудіє... Став гладким.
Провал і крах – віднині – успіх означає?
...Холодне рішення – втекти - пиріг до чаю.

Це ж знову – гра! Набридла  гра у НАВПАКИ.
У ній зайча лякливе стане вовком диким,
Магноліями пишними - смоковничок пеньки,
А павами безхвостими - бундючливі індики.

Вагання... Слизько. Ні, мені ця гра не личить.

3

Які ж міцні лабети Суєти!
Гойдає море
                      місячну доріжку...
Стежа у Спокій. Рух там – лише пішки,
Там сірі миші, палеві коти.

Я не зумію хвилями іти!

Гладенькі говірливі камінці
Озвалися на запитання-кроки:
- Над нами – небеса у „молоці”.
Ото – справдешній плай у Вічний Спокій...
О, не під силу мені злет високий!
Я – лиш уламок від планети Мрія.
Я увібрала сяєво пульсарів.
Живу край моря. Так самотньо - в парі...
Десятки літ доводилось літати.
Допоможіть горою в тиші стати
Побіля Аю-Дагу!
                           -Не зумієм...