Може сніг, може – час Кинув фарби і висвітлив сіре. Безголоса дрімота Скувала бажанням ланцюг. Вічний поклик для нас Перегони від прірви до прірви. Лови – гра чи робота? Хто призначив нам долю оцю? Ми йдемо день у день. Крок у крок і за подихом подих. Незважаючи на Хруст гілок чи зведений курок. Наше лігвище де? Вкрита льодом самітність свободи? Розділяє стіна Нас від себе на вовчий стрибок. Ми творили закон. І самі ми були у законі. А тепер хто – кого? Власний голос у пастку веде. Погляд смерті – не сон. В спину дихають люди і коні. Чи спасе вовчий Бог Нас від згуби зрадливих людей? Чи спасіння нема? Сірим душам вкривати підлогу? Вовковий – от мастак: Нашим голосом кличе в пітьму. Червоніє зима. І сльоза у самотнього Бога, Як життя витіка: Безголоса молитва йому.
|