Біла хата. Сніги. Білі коні...
Образ твору Біла хата. Сніги. Білі коні...
Нічого немає...
Я вивчаю себе і людей у корчмі цілий день.
Сюди ходять вовки, чорні відьми – як бабці в Почаїв.
І співають за пивом якихось пекельних пісень.

Часом п’яний політик-приблуда заверне, як песик.
Вже не вірить ніхто у його вперто завчений дзяв.
Східні очі повії, бармена схвильований пейсик.
Промінь синього світла – в близьке потойбіччя стезя.

Там, де криси, – там криза.
Де криза - там криси і... кріси?
Хрустять на зубах огірочки.
...І стріляє вже хтось –
Лиш неясно: у себе чи в даль.

Біла хата і цвіт...
Все доходить до верхньої точки.

Та чомусь не кипить,
А лише солоніє,
Вода...