Опубліковано: 2009.02.25
Поетичний розділ: Пейзажна лірика

Ігор Павлюк

ЗИМОВИЙ ЛІС (ІЗ ДИТИНСТВА)

Грудень. Ліс. Сосново-біла тиша.
Лиш ворона – ніби напилась:
То кричить на знахабнілу мишу,
То збиває сонце із крила.

Тут одним-одна лежить стежина
Поміж двох лінивих горобин,
А лисиця проводжає сина,
Як пожежа проводжає дим.

Тут два рази чуєш кожен стукіт
Свого серця – справжній і луну.
Тонко в’яже вітер теплі руки
І берізку ніжить, як струну.

Він притих, де хата лісникова
Синьовікно дивиться на всіх,
Що несуть у ліс білоголовий
Повні груди щастя й срібний сміх.

Лиш під вечір глибоко й тривожно
В завірюху сови закричать.

Темно.
Страшно.
Плакати не можна.
Можна тільки думати й мовчать.

2009
© Ігор Павлюк
Текст вивірено і опубліковано автором

Всі права застережені, твір охороняється Законом України „Про авторське право і суміжні права”

Джерело: https://poezia.org/ua/id/18400/
Опублiкованi матерiали призначенi для популяризацiї жанру поезiї та авторської пiснi.
У випадку виникнення Вашого бажання копiювати цi матерiали з серверу „ПОЕЗIЯ ТА АВТОРСЬКА ПIСНЯ УКРАЇНИ” з метою рiзноманiтних видiв подальшого тиражування, публiкацiй чи публiчного озвучування аудiофайлiв прохання не забувати погоджувати всi правовi та iншi питання з авторами матерiалiв. Правила ввiчливостi та коректностi передбачають також посилання на джерело, з якого беруться матерiали.

2003-2025 © Poezia.ORG