Зевс Феміду викликав на килим, Вергав слину з лютістю грози: – Як мені уже осточортіли Ці метафізичні терези. Де твоя діалектична гнучкість? Під одну гребінку стригти всіх? Та хоч зараз скинь з очей онучу, Глянь: надворі – неантичний світ. Чи тобі безсмертя вже противне? Несмачні амброзія, нектар?.. – Але ж терези – це об’єктивність. Та і я – богиня, не гендляр. – Вдосконалить прилад недолугий Надоумивсь майстер наш Гефест: Буде третя шалька тут, як флюгер, У той бік, з якого інтерес, Нахилять коромисло слухняно. А щоб трохи підіграть юрбі, Треба вжити заходів, звичайно, – Ще одну пов’язку дам тобі… Зблиснула мечем Феміда права: – В рай по блату? Але ж божа честь?!. – Чесненька-а, не весь той світ, що справа, Зліва світ – реальний! – також єсть. Ми поможем Саваофу-тату, Нам – Ісус на страшному суді. Зветься це “зв’язки”, а не “по блату”. Ні туди без цього й ні сюди… Зевс примовк, а потім кинув фразу (Нею козиряють всі боги): – І тобі ще вистачить Кавказу, В мене є й на тебе ланцюги… Так, що добре зваж усе, Фемідо, І узавтра відповідь даси… Мов стіна, богиня чесно зблідла: – Хай Гефест… приносить терези.
|