Мов тихий дзвін гірського кришталю,
         несказане лишилось несказанним.
                         Ліна Костенко


По краплі наші дні стечуть
В бурхливу Лету каламутну…
Почуй мене, поки я тут, –
Невиповіданий мій смуток.

Пролине літо, наче мить,
Невинно, прикро й недоречно.
І тільки серце защемить –
По листі жовтім ходить вечір.

І, мабуть, в цьому вищий сенс,
Це те, що не оскверниш в слові…
Спали життя моє усе
Ненаситимістю любові.