Опубліковано: 2009.02.12
Поетичний розділ: Пейзажна лірика

Любов Останина

Тополиха

Вся в присосках вшивенького мха, –
втиснута,
как в желтые меха,
в здешние
безгрешные края
не с руки нелегкой февраля,-
добела,
до черного ребра
обветшала тополя метла…
А до неба так и не смогла
дорасти,
и с ночи до утра –
чирк-да-чирк, – костлявая карга;
скрип-да-скрип, – болящая нога…
И торчит,
нелепа и худа, –
каланча,
гигантская дуда!..
Мнит себя ли мачтой корабля?
но, привстав на корни-якоря,
все скребет зачем-то
облака,
все поет о чем-то,
а пока –
ей пылят известкой с потолка
то вода слюдою,
то снега…

2009
© Любов Василенко
Текст вивірено і опубліковано автором

Всі права застережені, твір охороняється Законом України „Про авторське право і суміжні права”

Джерело: https://poezia.org/ua/id/18126/
Опублiкованi матерiали призначенi для популяризацiї жанру поезiї та авторської пiснi.
У випадку виникнення Вашого бажання копiювати цi матерiали з серверу „ПОЕЗIЯ ТА АВТОРСЬКА ПIСНЯ УКРАЇНИ” з метою рiзноманiтних видiв подальшого тиражування, публiкацiй чи публiчного озвучування аудiофайлiв прохання не забувати погоджувати всi правовi та iншi питання з авторами матерiалiв. Правила ввiчливостi та коректностi передбачають також посилання на джерело, з якого беруться матерiали.

2003-2025 © Poezia.ORG