В старому саду З кривого дерева крива й тінь. Криву крайнюкову тінь не випрямиш. На високих деревах гайворони гнізда в’ють. Нема такого дерева, щоби на нього не падала тінь чорної птиці. Навіть скрипливе дерево довго живе. Але його товста тінь всередині пуста. Біле дерево шумить по білому квіту, а добра людина – по вічній тіні життя, яку він гне, поки ще молодий. Куди крива людська тінь впаде на землю, туди і випрямить себе його добра доля. Поки мале ще біле дерево, то і тінь мала. А доки ж гнеш білу тінь, то й біле сонце? А з-за чорних кольорів дерев білих тіней не видно. А з-за білих дерев чорна тінь не бачить себе. Мабуть, у вічної тіні щось живе здохло. Слухай, діброво, а що тобі говорить мій урізок тіні. А ти ж, як родився , то був без кривої тіні, І досі у тебе не було видно блідої стрічки. Чого це не було видно? Не знаю. А зараз – чомусь у тебе поранена тінь. Стара крукушка – звісно, млинушка. Як літає, що чорної тіні не видно? Як дістає з грушки моє найкрутов’язніше гніздо, не падає її поранена тінь на чорну землю. Яка висока грушка, і тінь у неї – одна рядушка. Ген,і кислиця, все догідне життя стоїть без тіні. А напригожій вербі живуть тільки тривожні тіні, А на осиці - не оживають навіть завзятющі. А хто кислиць поїв, на того і тінь не падає. Від тогорішнього гнилого яблука помандрувала бліда тінь і край саду сіла на камінь. Перестигле посікане яблуко само з дерева впало. На старій яблуні гнилі яблука не тримаються. А на солодкій яблуні солодкі яблука не достигають. Раптом від моєї тіні відскакує торішнє зелене яблучко, і втрачає жвавість, падає, недалеко котиться від яблуньки. Ось і нині не встигло яблучко мигцем спіймати свою тінь. Чудово в саду, біляві хвилі тіней несуть людям радість. З-за старих гілляк стікаються білі тіні в кубла квітів. Розпаталаний сад від весняного розквіту. За деревами не бачить себе добра людина.
|