Ще якої геєни Ниспошлеш мені, Боже? Диким сміхом гієни Моє небо тривожать. Ще помножиш страждання На нестерпні тортури? Обступило кохання, Як безвихідні мури. В цьому пеклі вогненнім Пристрасть хижо п’є душу. Від якого із членів Я відкинутись мушу? Від очей сумовитих, Від руки у ваганні? О, як хочеться вити Від такого кохання! Сміх гієни тривожить Небо, море і сушу… І не в силі я, Боже, Свою вирвати душу. Із пекельного раю Не буває вертання. Від кохання вмираю, Воскресаю в коханні.
|