У пеклі знов сезон дощів: сек’юриті здійма тривогу.
Я ледве встигла занести усі думки до свого блогу.
Вони набрякли під дощем, але втечуть до вікон раю.
Подивляться, хто в небесах усі ці хмари колихає.
Якщо мене не змиє вниз у те страшне дев’яте коло,
Я винних все-таки знайду і припиню це водне поло.
Для когось пекло – це хаос, хтось зливи тут не помічає.
Та це – система, механізм, який багато означає.
Калюжами пішла душа. Думки не повернулись з раю.
Все хлюпає, тече кудись. І знов начальство викликає.
Мабуть, догана, хай їм грець! Подамся я на заробітки.
В раю і сухо, і тепло. Відпустка надається влітку.
Робота – знай собі – пиши оті закони й постанови.
До раю черги – ні душі. Ніхто не слухає промови
Про те, що коїв на землі. Зарплата – пачками «капусти».
В раю породжують гріхи від заздрості і до розпусти…
Іду, маскуюся як слід. Під капелюшком сірі роги.
Слизька підлога, наче лід, чорти б її… та ні, вже Боги…