За право быть одиноким волком
Плачу « по полной».
Так небо платит алмазным шелком
Земле безмолвной.

В капкане – лапа. Мужайся, серый.
Навел – не смазал.
И дождь – осенний такой! – под сердце –
Из дыр алмазных.

Сквозь тьму родов – в черных списках, гордый, –
У тех, у этих…
Сожрут державные держиморды, –
А он ответит.

Была бы мама живая – сглаз бы
Сняла… Так – водка.
И крест на шее – сквозной, алмазный:
Стрелкам наводка.

Еще, как исстари, сходят тени
Легенд-поэтов.
Как путь Вселенский, как дым осенний,
Как берег Леты.

Им честь и слава. С предсмертным вдохом,
С посмертным боем –
Дается право мне жить и сдохнуть
Самим собою.



* * *

За право бути самотнім вовком
Плачу «по повній».
Так небо платить біленьким шовком
Землі жертовній.

Була в капкані передня лапа.
Хтось в спину вцілив.
Аж дощ осінній на серце крапа
Крізь дірку білу.

Від роду, мабуть, у чорних списках
В лівих і правих,
У побратимів великопиських,
Та й у держави.

Була би мама – зняла би вроки,
А так – горілка...
І хрест на грудях тонкий, високий –
Немов сопілка.

А ще приходять великі тіні
Легенд-поетів.
Такі космічні, такі осінні,
Як берег Лети.

І чесну славу – щастя посмертне –
Ділять зі мною
За право бути, за право вмерти
Самим собою.