…кому ще не пізно

Ти думала, що буде двадцять три
І через рік, і два, і десять, й тридцять.
Які перетріпали нас вітри,
Розвіявши на пачоси й кострицю.

Кастрати, розлучивши плоть і дух,
Позбавили буття і сенсу, й руху,
З-поміж усіх житейських потерух
Найбільшу залишивши потеруху…

Ну, і нехай. Мовчи й не говори.
Не звинувачуй в підлості і зраді.
…В мої зіниці дивляться аж три
Янголики із потойбіччя саду.

Біблійний змій звивається вужем.
Тим яблуком лиш душу розтривожу.
Я давній. І без сексу б жив уже,
А без любові – навіть дня не можу!

Тож третю – за любов! Яка гірка…
Виляєш словом, як хвостом собачим.
Всміхаєшся святенникам й жінкам –
Нехай душа комфортно хоч поплаче.