Опубліковано: 2006.11.25
Поетичний розділ: Філософська лірика

Станіслав Бойко

Волки

                           Скажи, Волчица, почему бывает:
                           Один неосторожный жест, иль взгляд
                           И снова старые обиды оживают
                           И в нас ликантропы порою говорят.

                           И в новолунье нам уже не спится,
                           И мы с тобою взять не можем в толк,
                           Что ты -автоличка - сама себе волчица,
                           А я - автолмк - одинокий волк.

                           Клаустрофобия, зов предков, стоны, крики,
                           Кошмары-ночи и кошмары-сны...
                           И мы уже не антропы, а лики
                           Под равнодушною иконою Луны.

                           Не потому ль, что, как степные волки горды,
                           Мы, вместо дружески протянутой руки,
                           В глазах друг друга видим злые волчьи морды,
                           Друг другу демонстрируя клыки?

                           Прошу тебя, давай не будем злиться,
                           И я всем сердцем, всей душой к тебе прильну.
                           Автоличка моя, моя Волчица,
                           Пожалуйста, не вой мою Луну!

2006
© Станіслав Бойко
Текст вивірено і опубліковано автором

Всі права застережені, твір охороняється Законом України „Про авторське право і суміжні права”

Джерело: https://poezia.org/ua/id/1749/
Опублiкованi матерiали призначенi для популяризацiї жанру поезiї та авторської пiснi.
У випадку виникнення Вашого бажання копiювати цi матерiали з серверу „ПОЕЗIЯ ТА АВТОРСЬКА ПIСНЯ УКРАЇНИ” з метою рiзноманiтних видiв подальшого тиражування, публiкацiй чи публiчного озвучування аудiофайлiв прохання не забувати погоджувати всi правовi та iншi питання з авторами матерiалiв. Правила ввiчливостi та коректностi передбачають також посилання на джерело, з якого беруться матерiали.

2003-2025 © Poezia.ORG