Монолог Пігмаліона Нехай в любові я згорю, Розсиплюсь прахом над землею. Та все ж я запалив зорю, І ця зоря була моєю. Ці брови, губи і лице, Ця погляду тверда напруга. Моя любов – самоінцест З несхитним духом деміурга. Найтяжча із усіх покар. Дружино й доню Галатеє! Гріховності моєї дар, Невинності тавро моєї. Не відробить мені повік Своїх страждань бездонну карму. Коли земний скінчиться вік – В гарячім серці знайдуть мармур.
Всі права застережені, твір охороняється Законом України „Про авторське право і суміжні права”