Анатолій КриловецьСтара сучасна казка із нетипово щасливим кінцем Кришталева гора, на якій стільки літ Знемагає принцеса у вежі. Сива паморозь вкрила душі її цвіт, Тіло спалюють хтиві пожежі. А дубові бочки розірвало вино. Сопух оцту б’є в ніздрі лицарству. Запустіло усе. І володар давно Не дає за дочкою півцарства… Цнота знати повинна свої береги. А тому у принцесиній спальні Вічну вахту несуть дві безсмертні карги, І обидві такі аморальні. А що перша карга – старосвітська мораль, А що друга – розпуста сучасна. Та, допоки не сповнить ніхто ритуал, Доти буде принцеса нещасна. Сумно сонце заходить, печально встає. Й полонянці весь день до смеркання Неугавна зозуля кує і кує Довгі роки її дівування. Недосяжну вершину гори обганя Височенна братерська могила Тих зухвальців, які погубили коня І собі горді в’язи скрутили… Ну, а я – не герой. Що мені до життя Й рівнозначно до смерті-погуби? …Понад серце нахлинули враз почуття По самісінькі пристрасні губи. Син звичайний мужицький на ймення Іван, Що покинув і жінку, і діти. Непутяща, всі кажуть, моя голова. У думках мені вік багатіти. Я не ласий на царство, та й слава – бридня. Я її просто визволить хочу. Тож нехай погублю і себе, і коня, А тієї принцеси доскочу.
|
2000 © Анатолій Криловець |